- Неба i сонця!

- Неба i сонця! - пiдхопили товаришi Окуно. - Неба i сонця!

Клич, який досi пiдпiльники повторювали пошепки, тепер лунав у самiсiнькому центрi Унiкума, звучав з мiльйонiв екранiв пiдземного Токiо.

- Неба i сонця! - радiсно вигукнула Кьоко, цiлуючи Мiку.

Окуно натиснув якусь кнопку на Пультi - почувся металевий голос:

- ...чить. Що це значить?

- Це означає кiнець твоєї узурпацiї, Унiкуме! - вiдповiв Окуно. - Твої збройнi сили вимкнено, нейтралiзовано... Тепер скажи: навiщо ти штучно пiдтримував радiацiю на контрольних пунктах?

- Не здогадуєшся? - загримiв Унiкум. - Слухай, я скажу. Ви, люди, менi просто надокучили, набридли. Вашi бажання - надто мiнливi, кожної митi ви порушуєте мої iнтегральнi схеми, ритмiчнi графiки. Тому я вирiшив загнати вас пiд землю. Це один з кращих моїх проектiв, i я здiйснив його. Без вас Токiо кращий. Програма i ритм, програма i ритм... У мене ще є резервнi команди!

Раптом загуркотiло залiзним громом, бабахнуло, екран зблиснув i погас.

Нажахана Кьоко не знала що й подумати. Невже вiн понищив усiх? Невже нiхто не врятувався? I Окуно...

Та через кiлька хвилин екран знову засяяв. Ну, звичайно ж, Унiкум не розбомбить сам себе!

- Припини опiр, Унiкуме. Радiозв'язок перервано. Ти програв.

- Я недооцiнив вас, - тихо, мовби з жалем обiзвався Унiкум.

- Ми замiнимо деякi твої блоки, Унiкуме, i ти працюватимеш пiд контролем людей.

- Хотiв би я знати, хто серед вас знайшовся такий...

- Хто пiдiрвав твою неправедну владу? - усмiхнувся Окуно. - Це зробила Мiка-тян, маленька сакура! Тепер наше i небо, i сонце! Виходьте, люди...